Чотири поради блогеру від пастора

Ніхто вже не мріє бути космонавтом, як у моєму дитинстві. Блогер — нова амбіція дітей, підлітків і молоді. І тепер хористка запізнюється на співанки, бо знімала відео для соцмереж. Проповідник переконаний, що більша кількість людей почує його через сучасні засоби зв’язку, і вміло вирізає уривок із недільної проповіді. А вчителька недільної школи, виставляючи свої саморобки, зібрала таку кількість підписників, що й сама не очікувала. Та навіть ті, хто нічого не публікує, самі стежать за якимось інфлюєнсером, бо «так вже гарно він розповідає» і «говорить правильні речі».

Блогерство набрало таких обертів, що «точка неповернення» далеко за спиною, і залишається лише сподіватися, що ми здатні задавати напрямок чи хоча би вберігати від кювету. То ж поділюся чотирма порадами для блогера від пастора.

Іди, але більше не гріши!

Ісус у Великому Доручені каже, щоб ми йшли. І я переконаний, що світло має бути на просторах інтернету. Проте варто чітко пам’ятати, що місце твого падіння не може бути місцем твого служіння. Мається на увазі, що часто є спокуса виправдати своє перебування в соцмережах служінням, хоча насправді воно є слабкістю. Якщо не сформований міцний духовний стрижень, то краще оминати спокусу десятою дорогою.

Адже блогерство — це шлях викликів та спокус. У якийсь момент можна відчути себе зіркою. Тому не загоряйся, щоб не потухнути! Варто пам’ятати, що Місяць світить лише тому, що відображає світло Сонця! Так і ми з вами живемо, служимо й маємо певні успіхи завдяки Його сувереній волі.

«Але Оголива зайшла у своїй розпусті ще далі. У Вавилоні побачила вона чоловіків, змальованих на стіні, постаті халдеїв-воїнів у червоному вбранні. Вони мали пояси навколо стану зі спадаючими тюрбанами на головах, усі вони виглядали, як вавилонські військові старшини, що родом із Халдеї. Як тільки вона побачила їх, то запалала бажанням до них і послала до них посланців у Халдею. Тоді вавилоняни прийшли до неї, до ліжка любові й у хтивості своїй осквернили її. Після того, як вони її опоганили, вона відвернулась від них із огидою» (Єз.23:14-17).

Зверніть увагу, що принципи не змінні впродовж віків. Порочне коло інтернету має ті ж характерні ознаки! Оголива побачила певні тренди, які запали глибоко до її серця. Після чого запалало її серце, що говорить про наступну вісь — пристрасть. За нею слідував гріх на ложі любові. А закінчилося все розчаруванням, яке супроводжується огидою, депресією та іншими духовними болячками. Якщо подих затамовується від світлин у інстаграмі, а Біблія припадає пилом на полиці, якщо тебе крутить у центрифузі пороку, годі й думати про блогерську діяльність. Тому що в місці слабкостей не можна виконувати служіння!

Говори, але не «хайпуй»!

Світ перевернули догори дриґом, і «лайк» став розмінною монетою для сумління, чесноти та правди. Інтернет навіть не говорить, а верещить. А блогери навздогін — ще дужче та один поперед одним. Але вони розповідають не про ті тисячі літаків, із якими все добре. Не про те, що Бог робить через церкву, не про допомогу нужденним. Радарами вистежують, хто б міг збитися з курсу, а якщо якийсь літак різко пішов у піке — то наче виграли в лотерею. І сюжетів — що хоч у інтернет тепер не заходь!

Страх, сенсація і секс — основні емоційні «гачки», якими приваблюють аудиторію хайпери. І не гребують нічим заради власної вигоди й свого ж марнославства.

Проте християни мають розповідати про Божу славу й силу та виявляти скромність! Адже чітко читаємо у посланні до Ефесян: «Нехай жодне слово гниле не сходить з уст ваших, а кажіть лише те, що допомагає людям духовно зростати згідно з їхньою потребою, щоб ви допомогли тим, хто чує вас» (4:29). Розповідаймо про хмару свідків, яких маємо навколо себе, які скинули тягар гріха і біжать з терпеливістю до боротьби, яка перед ними. Хай завжди перед очима нашими буде Ісус, наш Провідник у вірі, Який приведе її до досконалості (див. Євр.12:2).

Нехай нашими критеріями не будуть алгоритми ницості тілесної, але творчості, мудрості й любові.

Ти молодець, але церква ще краща!

У сучасну еру індивідуалізму кожен бажає власне «Я» підійняти вище й вище. Галерея тріщить від селфі. Раніше люди за все життя не мали стільки фото, як пересічна студентка за вихідні. Ми фотографуємо сніданок, знімаємо в сторіз вечерю або як їдемо на велосипеді... І якби в нас запитали, що показуємо, то могли б відповісти в унісон із Єзекією: «Побачили все, що в моєму домі. Не було в моєму домі чогось такого, чого я їм не показав, навіть те, що в моїх скарбницях!» (2Цар.20:?15). Друзі, показуючи щось іншим, пам’ятаймо: найважливіше — показати Бога!

Мене турбує той факт, що кожен представляє на інформаційних просторах самого себе, а Церква — аутсайдер! Для церкви потрібні власні ЗМІ, бо сьогодні ти є, а завтра передумав. Малоймовірно, що хтось інший вестиме твою новинну стрічку після тебе, але по-іншому — із Церквою. Власне офіційне представництво важливе, як і для будь-якої організації. Не завжди погляди чи поведінка конкретної особи відповідають вченню та є прикладом для наслідування.

А ще саме церковні новини — це добрі новини. Цього й бракує людям — бачити світло серед темряви. Аби серце не стало запеклим, аби не впасти у відчай, потрібна інформаційна детоксикація. Запаліть каганець Божого світла та поставте його так високо, аби могли бачили в усій окрузі. Розповідаймо про церкву на власних ресурсах, даймо їй можливість говорити самій за себе.

Твори, але не чуди!

Божому Царству потрібні інфлюєнсери. У свій час апостол Павло та інші Божі мужі писали послання, які зміцнювали віру людей. Сьогодні мають звучати через усі можливі засоби меседжі від покоління, яке довіряє Христу. Християни мають засвідчити у Facebook та Instagram про Божу славу! Я впевнений, що ми маємо потенціал для того, щоб творити чудовий контент. Серед нас є люди, яких Бог покликав стояти перед камерами, говорити до сердець через екрани та бути Його голосом у цифровому світі.

Лише не потрібно йти всупереч. Ця праця має бути від церкви, а не проти неї. У будь-якому видавництві є редактор, який відповідає за редакційну політику, якість контенту, фінальне рішення. Медійне служіння не повинне бути винятком із правил та зобов’язане підпорядковуватися баченню церкви. Навіть у той момент, коли воно стає явним обличчям церкви, варто пам’ятати, що — не головою!

Ради власної безпеки, аби «не чудити», варто звіряти стрілки компаса. Нехай старші служителі не користуються новітніми моделями смартфонів, але вони точно знають правильний напрямок руху. Апостол Павло мав успіх, фоловерів ставало все більше… Але він дає звіт «головній редакційній раді» в Єрусалимі: «...і там виклав їм Євангеліє, яке проповідую язичникам, а видатним — окремо, чи часом не даремно я працюю або працював» (Гал.2:2).

Медіа — це кафедра (чи, можливо, краще сказати «трибуна»). Через екрани ми можемо говорити до тих, хто поки не переступив порогу дому молитви. Варто не зволікати, але споряджатися для виконання Великого Доручення, щоби будь-яка технологія працювала для справи місії.

Вадим КОРОЛЬЧУК

Благовісник, 4,2025